З таким гаслом вирушила у путь група відчайдух, натхненних Леонідом Кантором, відомим кінорежисером, аби донести табурет до океану, тобто 4 табурети до 4 океанів. 4 табурети з української кухні до океанів, відомих з уроків географії на карті.
Кіно «Людина з табуретом» не може не викликати філософські роздуми над сенсом життя, над тим, як ми його проживаємо, ба навіть над майбутнім людства.
https://www.facebook.com/ztaburetomdookeanu/videos/399410150794917/
В основу фільму лягло відео, відзняте Кантером під час його подорожі. Його друзі – люди, з яким він подорожував і творив фільми – завершили розпочатий ще за життя режисера проект. Це кіно.виявилося настільки багатошаровим, що, ніби, відкриваються час від часу, коли повертаєшся в спогадах до нього.
Коли згадуєш сцени общинного примітивного побуту в слаборозвинутих країнах, які по дорозі відвідали мандрівники, з’являється думка про повернення до способів життя, коли цивілізація ще не досягла сучасних висот, про величезну прірву між багатими і бідними країнами, люди в яких почуваються дивним чином щасливими, про відносність щастя.
Ухід самого організатора подорожі Леоніда Кантора наводить на думку, наскільки все ж таки тендітною є людина в цьому світі. Вона може присвятити своє серце, свою творчість людям, загальнолюдським цінностям, збереженню споконвічних українських традицій, неймовірним чином вижити в найскрутніших умовах всесвітньої подорожі, як і при обороні Донецького аеропорту.
А от в умовах, ніби, мирного життя під тяжкістю відповідальності за майбутнє, після всіх витриманих навантажень творча особистість без сторонньої психологічної і матеріальної допомоги може і не витримати.
І ще дещо: в кінці кіно картина поля, повитого павутинням, не може не занепокоїти сумною думкою: якщо немає традиції – немає поля – немає врожаю.
Думаю, що це кіно не може нікого залишити байдужим, і кожен замислюється про сенс життя по-своєму.