«Привези мені, тату, свободу…» (нотатки про Євромайдан-2013)

Може, цієї статті ніколи не було, якби не фраза, що стала заголовком. Втомлений чоловік з доброю посмішкою (розчарований учасник Помаранчевої революції) розповів, що приїхав сюди, дізнавшись про жорстоке побиття студентів. У нього теж син студент і міг так само постраждати в ту ніч. Удома залишилася менші діти, які телефонують і питають, що ж робить їхній тато у Києві. Відповідь була така: «Я приїхав по свободу». Діти часто просять дорослих щось привезти з поїздок. І от наймолодший син попросив по телефону: «Привези мені, тату, свободу». Мені це здалось символічним втіленням прагнень усіх, хто у ці дні на Євромайдані. Справді, істина промовляє устами дитини.

Мені захотілося після цього викласти свої думки. Матеріал сам ішов до рук: зустрічі, розмови, спостереження, майданний фольклор давали поживу для думок. Майдан – це не міф, Майдан – це Дух. Це така несподівано позитивна атмосфера добра і почуттєвої солідарності, спільноти, що об’єднана однією ідеєю. Це справжня одухотвореність людей. Напевно, думки, прагнення, почуття такої маси людей у такій концентрації творять особливу ауру, яка не вміщається на площі, піднімається над головами людей і творить ноосферу.

Кожен учасник Майдану, напевне, по-своєму сказав би, чому він тут, але почуття, що поєднало всіх – прагнення змін. Уже відійшли зашпори від Помаранчевої революції, яка тепер у багатьох виклинає саркастичну, у декого – ностальгійну, ще в інших – гірку посмішку із сумішшю розчарування. Багато таких, що стояли тоді, стоять і тепер. Незважаючи (а може, завдяки?) на тиск і зменшення свобод, народ, кращі його представники, зокрема, молодь, формується у громадянське суспільство. Уже є досвід мирного колективного опору і конкретної перемоги (сподівання, що не справдилися після подій 2004 року, це тема іншої розмови), тому Майдан знову ожив.

Що вражає на Євромайдані: Дух і Небо над Майданом. Таке відчуття, ніби з неба і до неба струменить якийсь невидимий потік енергії. Може, це він живить тих людей, що перебувають на Майдані: хто постійно, хто хоча б раз. Як сказав один із учасників, хто хоча б раз побував на Майдані, той повертається майже героєм, в будь-якому разі, іншим. Кращим, впевненішим, добрішим. Люди на Майдані красиві, красиві своїми помислами, вчинками, поведінкою.

Пам’ятка учаснику Майдану: «Хочеш бути європейцем, почни з себе: 1) Говори «дякую, «будь ласка», «пробач»; 2) Не сміти на вулицях нашого міста. 3) Зберігай свою свідомість тверезою, подумай про майбутнє, стань частиною тверезої нації. 4) Частіше посміхайся».

І справді, Майдан живе як цілісний організм, інтелектуально сильний, здоровий фізично, духовно багатий. Він вміє постояти за себе, появляючи при цьому чудеса геройства, але не пафосного, а дуже природного, щирого і шляхетного. Я не знаю, якою має бути людина, що гідна керувати таким народом. Тому й таке протистояння і протиставлення.
На Майдані поряд намети рівнян, донеччан, миколаївців, луганчан, тернополян, одеситів. Незважаючи на те, якою мовою говорять, усі порозумілися.

Коли 8 грудня на Віче зібралося більше мільйона людей, одна жінка, побачивши справді незабутню і вражаючу картину, вигукнула: «Боже мой, сколько людей! Какое счастье». Кожен, подумки її підтримав: це справді треба було побачити і пережити це велелюддя, що увійде в історію красиво і шляхетно.

На Євромайдані побувало багато відомих людей, впливових політиків, іноземних дипломатів, які висловили свою солідарність з народом. Хтось із виступаючих відзначив, що Майдан відвідала рекордна кількість іноземних послів. Не всі представники вищої української влади мали честь зустрічатися з ними, а до українців, що стоять на головній площі України, дипломати прийшли самі.

Приємно, що на Майдан приїхали засвідчити свою підтримку і висловити захоплення поляки, шведи, англійці, грузини, литовці, естонці, представники інших країн і континентів. Пані Молгожата з Польщі, виступаючи перед людністю, сказала: «Я не вмію говорити українською, російською – не хочу, звернуся до вас польською». І її всі розуміли без перекладача: чого не зрозуміли розумом, те відчули серцем. Так само, як поляка-юнака, який зайшов у намет до рівнян зігрітися і випити чаю. Подумалося, яка велика сила – солідарність.

Феномен нинішнього Майдану – Руслана. Ніхто не може зрозуміти, де ця тендітна дівчина бере сили для щонічного марафону: ведуча, вічний двигун доброго настрою, ворог холоду і морозу, добрий геній Майдану. Такі люди посилаються Небом, напевно. Особливо важливо це було у «Ніч Великого стояння».

Приколисані 10 грудня зустріччю чотирьох президентів, наївно повіривши нинішньому гаранту, народ спокійно ліг спати. Обравши ніч, щоб приховала ще одну ганьбу й обличчя тих силовиків, які змушені виконувати злочинно-блюзнірські накази, влада намагалася «зачистити» Майдан (дивне слово «зачистити», це як від снігу, чи як?) Ніч героїчної оборони Євромайдану найважче було спостерігати біля екрана телевізора у теплій квартирі, у теплому ліжку, але з льодяними ногами і руками від хвилювання, із завмираючим серцем і молитвами: «Дай, Боже, сили і терпіння вистояти». Люди почали підходити на заклики: «Київ, вставай», «Україно, вставай». Європейські спостерігачі, зокрема Ештон, намагалася зв’язатися з представниками влади, вимагала пояснень, що відбувається серед ночі в центрі української столиці, та марно. Логічних пояснень тому, що відбулося, немає й тепер. Але те, як тримав оборону Євромайдан, може служити прикладом Сили Духу, Мужності, Волі і Гідності. З таким народом можна не тільки вершити революцію, а й будувати європейську Україну.

Більше як сто років тому Леся Українка написала: «Зніміть з мене се ганебне тавро азіата: воно гнітить мене. Я європейка». Це гнітить ще й досі переважну більшість українців, тому й постав Майдан.

Найважливіше тепер – бути максимально дисциплінованими, виваженими, толерантними. Згадаймо Вольтера: «Я ненавиджу Вашу думку, але я помру за Ваше право її висловити». Будьмо європейцями і в цьому.

Можливо, у ці дні варто прислухатися до Леди Іванової, яка написала у фейсбуці, що перемогти можна мовчазним протестом. Бо в тиші легше визначити провокаторів і зберігати спокій. Я щиро вірю, що ми щасливо обминемо ще одну пастку, яку поставили майданівцям майстри провокацій.

Я знаю, чим дихає народ на Майдані. Він на повні груди вдихає Свободу. Ту, яку має привезти кожен у свої домівки з Євромайдану, де тепер знаходиться серце і душа українського народу. Революція Гідності мусить завершитися красиво – Великою Перемогою.
.
Рівне – Київ – Євромайдан 14 грудня 2013 р.

P.S. Після кожної поїздки до Києва привожу нові спостереження, почуття, враження. Найбільш яскраві про людей. Тут вони справді небуденні. Чи, можливо, такими їх робить Майдан? Впевнена, їдуть сюди цілком свідомо, без сумніву і страху. Може, на Євромайдан варто поїхати хоча б для того, щоб позбутися страху і сумнівів.

Хотілося б згадати одного чоловіка: зовні він схожий на професора чи священника. Він нагадав мені полковника Шрама із «Чорної ради» П. Куліша. Коли того вимагало життя, Шрам одягався як воїн, брав до рук зброю, сідлав коня і вів козаків у бій. У мирний час він одягав священницьку рясу і йшов до церкви на службу. На Євромайдані є рівненчанин, який вночі охороняє барикади, а вранці у рясі йде на ранкову молитву разом із іншими священниками, які так само живуть тут у наметах.
Дуже розчулила одна пенсіонерка-киянка, яка принесла пакет з нехитрими продуктами і калину, перетерту з цукром. А це дуже популярний напій серед майданівців у пунктах обігріву: і ліки, і смакота, і, зрештою, символ.

І ще, як розповідають очевидці, коли купували на ринку продукти на Майдан, продавці, почувши куди і навіщо, пропонували безкоштовно.

Цікавий плакат «Не злиЙ майдан» спонукає до потрійного трактування: добрий Майдан, не сердь Майдан, не зрадь Майдан. Кому що до вподоби. Після четвертого Народного Віче актуальні всі три значення.