Батько Тарас – дітям України

Тарас Шевченко постає перед нами не лише неперевершеним генієм української поезії, не лише загальнознаним майстром у сфері малярства, він був також великим просвітителем свого народу. Цю свою просвітительську місію Шевченко усвідомлював глибоко і звершував її послідовно – до останнього постуку серця.
…..
Вкомпанований Шевченком маленький „Буквар„ наскізь був перейнятий гуманним духом християнського вчення, духом тисячолітніх апостольських заповідей, на мудрій моралі яких віки й віки грунтується життя цивілізованих націй!
……

Маємо до того ж пам”ятати, що Шевченко був сином волелюбного козацького краю, його душа з дитинства волала проти рабства, не терпіла будь-якої наруги, національної образи й повсякденниї принижень, що випадали на долю уярмленої людини. Тим-то поет-бунтар славив героїку козацьких походів, звеличував лицарську честь тих, що готові були вмерти за свободу, до того ж – за свободу для всіх (згадайцмо хоча б прометеївську його поему „Кавказ”).

Однак хто ще з такою силою пристрасті, як Шевченко, звеличив мирну добротворчу працю дюдини, красу патріархальної злагоди й доброжитності? Хіба „Садок вишневий коло хати”, цей світовий поетичний шедевр, не виповів нам, якою виділась поетові його заповітна, глибоко людяна мрія? Зрештою, хто так глибоко проникав у природу щастя людського, яке неможливо без вольної волі, без пошани дітей до батьків, без здруженості в громаді, в сім”ї, без гармонійного єднання людини з природою, цим найвищим даром Божим?

Мудрий гуманізм Шевченка дає нам право ставити його ясновидство нарівні з прозрінням таких великих гуманістів людства, як Сковорода, Руссо, Лев Толстой, котрі задовго до наших днів збагнули мудрість простого згармонізованого з природою життя і не раз попереджали нащадків від згубності людської захланності, хижацького невситенного споживацтва, від непомірних апетитів тих, „хто за край світа заглядає”, а у відповідь одержує цей лиховісний Чорнобиль, що так суворо остерігає сучасну цивілізацію від технічного переситу, від легковажного самоотруєння планети, здатного призвести до загибелі всього живого на землі.

Отже, уважніше припадайте, діти України, до мудрої Тарасової книги, вчитуйтесь у її молитви й думи, а батьки ваші, допомагаючи вам осягати глибини нарешті відкритої для кожного духовності, ставатимуть і самі мудріші, добріші й дружніші, а наша новітня воскресаюча до життя Україна разом порадується за всіх вас – свою красу, свою надію!

Олесь Гончар,
вступне слово до „Букваря Південноруського, 1861 року”