«Я облик свой не стану изменять…»

Ще з античних часів давньогрецькі мислителі переймалися питанням класифікації красного письменства. Беручи до уваги відношення носія мови до художнього цілого вони виділяли епос, лірику й драму. Цей умовний розподіл і досі не втратив свого значення, щоправда багато вдумливих читачів вважають, що саме емоційність виділяє лірику з-поміж інших родів: якщо це вірші, то вони обов’язково мають бути емоційними. Але, як показує у своєму ґрунтовному літературознавчому дослідженні «О лирике» Л. Гінзбург, «у лірики є свій парадокс. Найсуб’єктивніший рід літератури, вона… прагне до загального, до зображення душевного життя як всезагального… Лірична поезія – далеко не завжди пряма розмова поета про себе і свої почуття, але розкрита точка зору, відношення ліричного суб’єкта до речей, оцінка». А формування в людині оцінки предметів, явищ і т.д. дозволяє говорити про світогляд цієї людини, її власну життєву філософію.

Як показує досвід «Нобелівського поетичного циклу», твори поетів, відзначених високою нагородою, не стільки прямо говорять про почуття ліричних героїв, як безперервно оцінюють факти дійсності, містять важливі висновки та філософські узагальнення, глибина яких залежить від таланту поета.
2 грудня 2014 року о 16:00 «Нобелівський поетичний цикл» у Центральній міській бібліотеці ім. М.Л. Кропивницького зібрав гостей на ювілей, адже цього дня відбулося десяте поетичне дійство, яке мало честь представити лірично налаштованим миколаївцям творчість одного із найвидатніших російських поетів минулого століття, лауреата Нобелівської премії 1987 року Йосифа Бродського.

Доля не пошкодувала для митця складних життєвих випробувань. Шельмування у ленінградській пресі, затримання, арешти, допити у міліції та КДБ, тюремне ув’язнення, примусова госпіталізація до психіатричної лікарні, де медичний персонал показував своє справжнє, садистське єство, два судилища, заслання на північ, потім – негласне рішення «згори» не давати можливості випустити книгу віршів і не друкувати їх у престижних літературних журналах і, врешті-решт, вигнання з СРСР поета, а радше – його творчості, його волелюбного духу. Тим більше дивує читачів і дослідників несприйнятливість Бродського. Митець від самих початків був вищим від того, щоб жалітися на труднощі. Його завжди найбільше цікавили свій внутрішній стан і роздуми над природою речей. Життєві колізії він розглядав як певні факти, які треба спостерігати і робити узагальнення. Під час судів переживав не приниження тоталітарною системою його людської гідності, а розрив із коханою жінкою, а заслання в Архангельську область вважав взагалі найкращим періодом свого життя. У бідному селищі Норенська на два десятки хатин за відсутності здорової їжі та електрики поет мав можливість читати класиків англо-американського модернізму в перекладах та в оригіналі, вивчаючи заразом і мову, формував свій літературний канон як читач і художник слова. Вигнання ніяк не позначилося на його здатності писати вірші російською, навпаки, у США він написав найкращі поезії, а також завів

пристрасний роман з English, створюючи глибокі есе (йому подобався приклад Данте, який, перебуваючи у вигнанні, створив «Божественну комедію», ставши творцем італійської літературної мови). Володіючи двома мовами, він уявляв себе людиною, яка стоїть на вершині гори і бачить обидва її схили. Бродський чи не єдиний ідейний митець-мовобожець, адже поета вважав «орудием языка», а поезію як найвищий ступінь розвитку мови називав кінцевою метою людства як біологічного виду. Саме тому в його творчості не знайдемо голих політичних та соціальних мотивів: певна річ, вони присутні, але не мають статусу об’єкта зображення, бо представляють лише фон для подальших глибинних авторських роздумів. З цієї причини Бродський мав невеликий, але дуже промовистий поетичний пантеон. Цвєтаєва, Оден, Фрост, Кавафіс, Ахматова, Пастернак, Мандельштам – це митці, які могли побачити філософську суть у явищах, непомітних для звичайного ока, таких як чищення яблук і хатина на галявині.

У США поет не лише займався творчістю, але й заробляв на життя, викладаючи російську та світову літературу студентам коледжів та університетів. Він міг годинами розбирати один вірш по рядку, ведучи своїх слухачів крізь хащі звуків та асоціацій, сплетених у гармонійне полотно. Але у цьому він відчував себе щасливим і казав: «Есть только две вещи: твоя жизнь и твоя поэзия. Из этих двух приходится выбирать. Что-то одно делаешь серьезно, а в другом только делаешь вид, что работаешь серьезно. Нельзя с успехом выступать одновременно в двух шоу. В одном из них приходится халтурить. Я предпочитаю халтурить в жизни». Життя Бродський закінчив за своїм робочим столом…

У чарівній Венеції, на кладовищі Сан-Мікеле, знаходиться могила поета. Небайдужі люди завжди залишають там пляшку Russian vodka і пачку цигарок на знак поваги до його творчості й величі духу. Це все, що можна зробити для таланту, який відійшов у вічність – вшанувати його пам’ять. І, звичайно ж, читати його твори, разом з ними сміятись і плакати, відчувати сум і піднесення. А значить – відвідати ювілейний вечір «Нобелівського циклу» і відчути на собі красу й міць поетичного слова Йосифа Бродського.

Сем Чи Шин