Магія та мрія африканської Америки

Видатний шведський інженер Альфред Нобель бажав, щоб людство його запам’ятало не тільки як винахідника динаміту та «торговця смертю». Для цього він заповів усі свої капітали перетворити на ліквідні цінності та покласти в банк, а прибутки від вкладів передавати фонду, який з наданих коштів буде виділяти грошові винагороди за визначні заслуги у кількох наукових галузях, літературі та боротьбі за мир. «…тому, хто створить найбільш видатний літературний твір ідеалістичного напряму <…> тому, хто вніс найбільш суттєвий вклад у згуртування націй, знищення рабства чи зниження чисельності існуючих армій і у сприяння проведенню мирних конгресів», – написав Нобель 27 листопада 1895 року. Також він висловив особливе побажання не брати до уваги національність кандидатів на
престижну нагороду. Але, як показує практика, Нобелівський комітет з присудження премій у галузі літератури завжди був звернений обличчям до Європи і мали місце нагородження з політичних міркувань.

Саме тому Карел Чапек так і не став нобелівським лауреатом, а Рабіндранат Тагор надовго залишався єдиною східною зіркою у прозахідному пантеоні. «Твій жереб – тягар білих» – ці рядки Джозефа Редьярда Кіплінга багато важать у розумінні західною білою людиною свого високого призначення у світі, який є таким різноманітним, і в ньому намагаються вжитися люди різних, унікальних релігій, світоглядів, філософій, культур.
Велика відповідальність, звалена самою білою людиною собі на плечі, часто не поєднувана з розумінням унікальності всього сущого у світі людського духу.

Звідси – презирливе ставлення до людей інакших, яке подекуди спостерігається у світі й до сьогодні. Варто згадати країну, яка від самих початків заявила про свою орієнтацію на демократичне суспільство. Сполучені Штати довго йшли до цієї демократії, змагаючись зі сплесками руху свого чорного населення за свободу і права. Немалу роль у цій битві зіграли і самі афро-американці, як політики, так і письменники. Зазвичай досвідчений читач пам’ятає «Хатину дядька Тома» англійки Гаррієт Бічер-Стоу чи «Кінгсблада, нащадка королів» американця Сінклера Льюїса, такі різні книги за часом і стилем, такі схожі за своєю напругою. Значно менше відомі книги чорного населення Америки. До них належать прозові й поетичні твори Хлої Арделії Воффорд, більш знаної за псевдонімом Тоні Моррісон, лауреатки Нобелівської премії 1993 року, «яка у своїх сповнених мрії та поезії романах оживила важливий аспект американської реальності».

У цій прозі знайшли відображення розповіді батька – простого робітника. Це були оповідки про чорношкіре населення Америки зі своїми радостями та стражданнями, відчаєм та мріями. Літературознавці вважають, що творчість Тоні Моррісон можна віднести до напрямку «магічний реалізм», якому притаманне химерне переплетіння реальності та вигадки, а речі з різним буттєвим статусом відбуваються в одній площині.

Дитинство письменниці припало на тридцяті, а це означає, що вона дорослішала разом з New Negro Movement, митці якого запропонували США позбутися стереотипів щодо чорного населення, а також була свідком Руху за громадянські права чорношкірих у США. Змагаючись за свободу своєю основною зброєю – словом, – Тоні Моррісон також не забувала і про популяризацію творів співвітчизників афро-американського походження. Від початку 80-х з її прозою зміг ознайомитися й український читач.

На вечорі «Тоні Моррісон у контексті афро-американської культури» «Нобелівського поетичного циклу», який відбудеться 11 березня о 16:00 у Центральній міській бібліотеці ім. М. Кропивницького, ви уперше почуєте її поезії та уривки із прози у свіжих перекладах українською та російською мовами, познайомитеся із ключовими фігурами афро-американської літератури (Ленгстон Г’юз, Каунті Каллен, Ґвендолін Брукс, Філліс Вітлі, Пол Лоренс Данбар тощо), і, звичайно ж, отримаєте насолоду від класичних мелодій чорного американського джазу.

Сем Чи Шин