У рамках відзначення Днів Європи в Україні у 2013 році 15 травня Центром європейської інформації у м. Миколаєві, що був створений та працює в ОУНБ ім. О. Гмирьова з 2009 року за проектом від Європейської програми Міжнародного Фонду „Відродження”, організовано Демонстрацію та обговорення європейського документального фільму на тему екологічних прав людини «Край електросміття».

Уперше фестиваль під назвою «Дні кіно про права людини» відбувся 2003 року. Тоді програма включала документальні та ігрові фільми. Більшість із них були українськими прем’єрами. Організатори від початку вирішили, що покази відбуватимуться не лише в столиці, а й у регіонах України.

Другий фестиваль відбувся 2005-го й мав додаткову назву «Український контекст». Цього разу програма складалася здебільшого з неігрових фільмів. Після показів у Будинку кіно в Києві фестиваль вирушив у подорож областями України. Так виник Мандрівний фестиваль «Дні кіно про права людини».

Наступного року на Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі (IDFA)«Український контекст» було прийнято до міжнародної Мережі фестивалів про права людини HumanRightsFilmNetwork (HRFN).

У 2006-му на фестивалі вперше працює журі, а наступного року свій приз запроваджують також українські журналісти. 2008-го року програму було розділено на два конкурси: творчий і правозахисний, відтоді на фестивалі також працює два склади журі – журі творчого конкурсу і журі правозахисного конкурсу. Крім того, 2008-го фестиваль було остаточно перейменовано на Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Фестиваль традиційно проходить протягом останнього тижня березня в київському Будинку кіно.

«Край електросміття» – фільм-дослідження нерегульованого повторного використання електронного сміття у країнах третього світу.

В перегляді та обговоренні прийняли участь  студенти, що навчаються на екологічних спеціальностях у Миколаївських ВУЗах таких , як ЧДУ ім. П. Могили, Миколаївський національний аграрний університет.

Чи ви колись замислювалися над тим, що відбувається з електронікою, яка відслужила своє? Щороку у світі накопичується майже 50 мільйонів тонн електронного сміття. Значну частину вживаних і непотрібних електротоварів із розвинених країн звозять до країн третього світу. Більшість із них нелегально експортується як секонд-хенд, хоча насправді це непотріб. Цей фільм – без діалогів – являє собою дослідження нерегульованого повторного використання електронного сміття у Гані. Тут, у Західній Африці, електроніка геть не така, якою ми звикли бачити її на прилавках магазинів.

А ось короткі коментарі до фільму:

- Кожного року близько 200 тис. тонн використаних та зламаних електронних виробів привозять у Ганну, Західна Африка. Ця техніка надходить з розвинутих країн. Значний обсяг електроніки прибуває як електронне сміття, що експортується нелегально як товари вторинного вжитку.

- Люди з найбідніших північних регіонів Ганни приїжджають до столиці Акри. В основному вони неосвічені, багато з них примушують за невеликі гроші переробляти електронні відходи.

- Основні матеріали, що переробляються – це метали такі як: мідь, алюміній, латунь. Мідь в основному отримують через спалювання електронних кабелів.

Цікаво те, що видобутий таким чином вторинний метал знову поставляється до розвинених країн, в той час. як країнам Африки залишається забруднене та засмічене навколишнє середовище, бо залишки електронного сміття у вигляді важких металів і не тільки потрапляють в грунт, у харч для тварин а з цим всім і до людини, погіршуючи її здоров”я.

Ось як відповідали  студенти на питання: „Чи покращується якість життя для тих народів, яким надається „гуманітарна допомога”  у вигляді електросміття?”:

-         На міжнародних конференціях документально затверджуються домовленості щодо захисту навколишнього середовища, але все це на папері, в реальному житті не вироблені механізми ЯК саме його захищати, немає також і ніяких зобов”язань.

-         Є поняття „сталий розвиток”, це передбачає в тому числі і екологічну безпеку як для нинішніх, так і для наступних поколінь, тому багаті розвинені країни мають допомагати бідним долати екологічну небезпеку від сміття, а для цього,. в першу чергу, необхідно забезпечити переробку більш цивілізовану, побудувати переробні заводи, щоб люди працювали в більш захищених умовах.

-         Сміттєпереробні заводи, як правило, не є рентабельними з точки зору бізнесу, тому інвестори не поспвшають вкладати гроші в цю сферу.

-         Складається враження, ніби економіка працює сама на себе, а не для людей.

А ще від аудиторії надійшла пропозиція розглянути питання ремонту побутової техніки та надання їй дійсно другого життя, замість викидання цілком прцездатних приладів, тобто піднімалося питання культури споживання. Ще декілька цікавих пропозицій щодо вирішення проблеми засмічення планети вже надійшло поза межами заходу:

- використовувати тільки те, що потім можна буде переробити:

- при розробці нових товарів вже на стадії проектування передбачати умови їх утилізації;

- країнам, які мають природні плавідьні пічі – вулкани – використовувати їх для переплавки сміття.

Нам всім потрібно зрозуміти, що планета не безкрайня, і , якщо викидати сміття в одному краї світу, воно приб”ється до іншого, і тоді швидкі прибутки від безперервного виробництва та споживання вже не врятують людство від неминучої екологічної катастрофи.