Жага й мудрість поезії Сходу

Якщо розглядати Нобелівську премію з літератури з точки зору географії та національності лауреатів, то неозброєним оком буде помітно її орієнтацію на Захід. В авангарді країн-рекордсменів за кількістю нобелівських літераторів знаходяться Франція, Велика Британія, США, Німеччина тощо. У кінці списку – Японія, Єгипет, Нігерія, Південна Африка…

Найпрестижніша літературна відзнака – породження європейської цивілізації, культури західного світу. Коли Альфред Нобель писав свій заповіт, згідно з яким нагороду мав би отримати письменник, що написав за минулий рік найкращі твори ідеалістичного характеру, він мав на увазі насамперед європейських митців. Напевне, саме тому першу премію 1901 року отримав француз Рене Арман Сюллі-Прюдом, один із улюблених поетів мецената. Слідом за ним у зоні пильної уваги громадськості й преси перебували письменники з Німеччини, Норвегії, Швеції, Британії, Іспанії. Але тріумфальну ходу Європи за рік до початку Великої війни перервав митець зі Сходу, з країни, що за своїм культурним спадком не поступиться жодній державі світу.

У західної людини Індія завжди асоціювалася з екзотикою, небезпекою, насолодою, тобто певними зовнішніми проявами, які були гідними більш подиву, відчуття інакшості, ніж замилування чи схвалення. Англійські християни на службі Її Величності навряд чи замислювалися над правами місцевого населення, почуттям власної гідності пересічного індійця. Зрештою, вогонь той лише жеврів: після століть феодальних міжусобиць Індія призабула свій могутній потенціал. Про нього слід було нагадувати, активно відроджувати, користуватися і примножувати. Це дуже серйозне завдання, яке тисне митця своїм тягарем, навряд чи під силу одній людині… хіба що її ім’я – Рабіндранат Тагор. Проникливий дослідник людської душі у прозі, творець кількох тисяч поезій та пісень, до яких сам писав музику, художник, що виставляв свої роботи в Європі, Азії та Америці, полум’яний патріот та активний громадський діяч: здається, свого часу він був усюди першим і кращим. Будучи брахманом за походженням, він виступав проти принизливої тисячолітньої кастової системи Батьківщини, наголошував на необхідності освіти та впровадження новітніх технологій у виробництві, адже Індія – це зовсім не примітивна чарха-прядка з грубим рядном. Ставши нобелівським лауреатом, Тагор не соромився просити коштів у різних урядів на підтримку власної школи та одного університету, виступав з лекціями на історико-культурні та правові теми довкола світу. Від початків наївно вважаючи, що творчість азіатів не розглядають у Нобелівському комітеті, він став другом таких видатних умів, як Бертран Рассел, Бернард Шоу, Вільям Єйтс та Ромен Роллан, і обурив весь шовіністично налаштований світ.

Митець намагався явити світові справжню Індію без прикрас та стереотипів, прагнув досягти порозуміння Заходу зі Сходом, між якими, як писав видатний британець з індійським дитинством Редьярд Кіплінг, «границь нема поготів, / Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів».

Часто письменника порівнюють із видатним борцем за права людини Махатмою Ганді, наголошуючи на його впливовості, проте, на думку індійських інтелектуалів, вплив митця менш помітний, хоча незмірно глибший. Він орієнтований на розкриття глибинного потенціалу людини, примирення у ній різного роду суперечностей, віднайдення у собі гармонії, якої немає без любові. Уся творчість Рабіндраната Тагора пронизана великою любов’ю до світу та його мешканців.

18 лютого всі охочі мали чудову можливість почути та почитати його вірші мовами світу, відвідавши вечір «Сонце індійської поезії» «Нобелівського поетичного циклу» у Центральній міській бібліотеці ім. М. Кропивницького.

Сем Чи Шин