Прощавай, зброє!

Кожного дня ми чуємо про війну. Ми прокидаємося зранку, снідаємо, йдемо на роботу, квапимося увечері додому, намагаємось радіти різним дрібничкам життя. Але війна постійно вривається до нашої свідомості: від величезних плакатів соціальної реклами і волонтерських скриньок до сновидів. Війна не дрібничка. Навіть не споживаючи новин, ми відчуваємо міни і снаряди. Всі вони направлені проти нас. Проти залишків нашої людяності. Проти нетривких острівців того, що створене нашим розумом і волею. Проти поезії.

Поезія безсила зупинити ворожнечу та війну, так само як і музика чи образотворче мистецтво, що б там не розповідали вам естети. Видатний англійський поет Вістен Х’ю Оден з гіркотою говорив, що жоден його вірш не зміг врятувати жодного єврея від Голокосту. Але поезія користується своїм право сподіватися на те, що людина, яка її читає, виявить у світі глибинні протиріччя і спитає себе: навіщо? Або навіть намагатиметься зробити щось для миру і краси. У цьому сила поезії. На жаль, не кожен може її відчувати і плекати.

3 червня у Центральній бібліотеці ім. М. Кропивницького для всіх, хто бажає світові й Україні миру та радісного процвітання, відбувся вечір Нобелівського поетичного циклу «Прощавай, зброє!», присвячений антивоєнним віршам та прозі лауреатів Нобелівської премії з літератури. За участі

Чорноморського державного університету ім. Петра Могили та аматорського Театру ситуацій та імпровізації «Почуємо одне одного» відбулося знайомство з творами Ернеста Хемінгуея, Іво Андрича, Генріха Белля, Редьярда Кіплінга, Пабло Неруди та ін. про жах битви, людські взаємини на війні та постійне протиборство жорстокості і найкращих людських достоїнств – Розуму, Любові, Свободи.

Сем Чи Шин