Два береги

За волнорезом –
закатная тропка до Бога,
А за спиною –
булыжная наша дорога…
(В.Пучков)
На Тендрі й коні вибрали свободу,
А ми? Коли ми станемо людьми?
(Дм.Кремінь)

Нещодавно в Центральній міській бібліотеці ім. М.Л.Кропивницького пройшов вечір поезії «Два береги», присвячений життю і творчості двох майстрів поетичного слова, знаних поетів Миколаївщини Володимира Пучкова та Дмитра Креміня. Підготувала і провела його заслужена журналістка України Інга Хоржевська.

Звичайно були згадки про біографію поетів, їх творчий шлях, читали вірші поетів, в тому числі ті, що увійшли до книги «Два береги» українською та російською мовами у взаємному перекладі згаданих авторів, а також вірші-присвяти згадуваним поетам, також звучали пісні на слова поетів.

Під час вечора з’явилася думка, що якщо ці поети і значно молодші за шестидесятників, але, схоже, підростаючи у шістдесяті, вони , ніби, увібрали в себе, у свій світогляд – дух, творчість, атмосферу шістдесятництва з його відчуттям свободи, гідності, поважного ставлення до людини, порядність.

Саме про це наголосив А.Кремко на скайп-зустрічі із Сан-Франциско. Він працював з обома поетами в період їх журналістської діяльності і відмітив, наскільки людяними були і В.Пучков, і Дм. Кремінь. Дм.Кремінь родом із Західної України, В.Пучков – з Донбасу, але їх різні мови ніколи не були перешкодою для розуміння один одного, не були визначаючою обставиною творчості (от і в цій збірці «Два береги» поети переклали вірші один одного).
Згадуючи поетів А.Кремко, розповів як вони казали: забудь Кодекс строителя коммунизма, є тільки одне слово – ПОРЯДНІСТЬ.

В. Марущак назвала В.Пучкова і Дм Креміня братами – братами за духом, а В.Качурін. згадав, якою прекрасною людиною був Дм.Кремінь, як він з усіма міг знайти спільну мову і не нехтував жодною людиною, будь-то навіть бомж – хто би не завітав до редакції, він всім приділяв рівну увагу.. І ще він згадав, як в редакції висів чорний піджак на випадок, якщо когось нагородять, то Дм.Кремінь кілька разів встиг його одягти. Зараз цей піджак залишився у Качуріна. А, кажучи, про В. Пучкова, В.Качурін, відзначив неймовірну майстерність його поетичного слова, до якого не можна нічого додати або замінити, з цього приводу він навів приклад «Камуфляжная осень» – назву одного з віршів поета.
А журналістські матеріали митців відзначалися мудрістю, інтелігентністю, чуйністю, нікого не принижували, навіть їх «негативних героїв».

Дуже наочно, проникливо і зворушливо прозвучала відео композиція В. Завізіона на вірші Дм.Креміня. Тут варто відзначити наскільки обидва поети були небайдужі до свого краю – Миколаївщини, що став для них рідним, скільки туги, тепла. любові і стурбованості у віршах поетів про рідний край – його історію, природу і майбутнє.

Шкода, що доля відводить поетам таке несправедливо коротке життя, адже В.Пучков пішов, коли йому не виповнилось і 70, а Дм.Кремінь прожив ледь більше 65 років. Добре те, що обидва встигли залишити по собі такий спадок, який залищиться орієнтирами порядності і людяності, сподіватимемось і наступним поколінням, адже їх творчість гідна вивченню у шкільних програмах.

Наприкінці заходу деякі митці нагадали , що в сучасному світі вже не пишуть рукописні листи, не ведуть щоденники – а варто було б аби поповнити теплом і розумом ноосферу, що, як кажуть, оточує нашу планету.

Вечір видався теплим, не скучним і не розтягнутим, а якраз таким, як треба, для згадки В.Пучкова і Дм.Креміня, за що велика подяка організаторам та виконавцям вечора.